ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ МАРКСИЗМУ

• Завершує період німецької класичної філософії і одночасно започатковує нове філософсько-політичне вчення (марксизм) Карл Генріх Маркс (1818-1883 рр.). Про незалежність свого філософського вчення від німецької класики вказував як сам Маркс, так і його однодумець і друг Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.), визначаючи діалектику Гегеля та матеріалізм Фейєрбаха як безпосередні теоретичні джерела їхнього вчення. Зв'язок філософії марксизму з німецькою класичною традицією є особливо наочним при розгляді творчої біографії К. Маркса.

Народився він у сім'ї адвоката в м. Трірі, де закінчив у 1835 р. гімназію. В цьому ж році вступив на юридичний факультет Боннського університету, а з 1836 р. по 1841 р. вчиться в Берлінському університеті В 1837 р. зближується з «лівими» гегельянцями, які намагаються робити з філософії Гегеля революційні висновки. Багато часу приділяє вивченню історії філософії. В 1841 р. захищає дисертацію з античності й здобуває диплом доктора філософії. Вплив матеріалізму А. Фейєрбаха повертає Маркса на позиції революційного демократизму. В 1844 р. виступає з ідеєю світової гармонії, яку називає комунізмом. З цього часу і до кінця життя (як і його соратник Ф. Енгельс) Маркс присвячує себе теоретичній і практичній роботі щодо втілення своїх ідей у життя.

На початку свого становлення Маркс підкреслює активну роль особистості в суспільному розвитку, а також підтримує ідеї виховання і освіти мас. Марксу глибоко імпонує гуманістичний пафос матеріалізму Фейєрбаха, його ідеї з реалізації людиною своїх природних здібностей. Гуманізацію відношень людини до природи і людини до людини Маркс пов'язує з викриттям релігії і проповіддю атеїзму.

У праці «Економічно-філософські рукописи 1844 року» Маркс виступає на захист гуманізму, заснованого на ідеї вільної, універсальної творчої сутності людини. Перешкодою на шляху до реалізації цієї ідеї виступають різні види відчуження: людини від природи, людини від своєї власної «родової» сутності, людини від людини і людини від суспільства Основою всіх форм відчуження є відчуження праці, яке базується на приватновласницьких відносинах

Визнаючи людину природною і одночасно суспільною істотою (природа - «частина» людини, її «неорганічне тіло»), Маркс вважає, що людина - природна істота особливого роду, вищий продукт розвитку природи. Людина — це універсально-загальна сила природи, здатна до активного її перетворення («соціалізації»). Цю здатність Маркс називає практикою. У практичній діяльності, праці проявляється специфічність людського буття, відмінність людини від тварини.

• Концепцію суспільно-історичної, предметно-практичної сутності людини Маркс повертає до гуманістичного ідеалу Канта:, людина не повинна розглядатися іншою людиною як засіб для досягнення своїх цілей, вона повинна ставитися до неї як до головної мети своїх дій. Багатство внутрішнього світу людини залежить від багатства внутрішнього світу інших людей Такий обмін - головна мета міжлюдського спілкування, завдяки чому внутрішня природа особистості суттєво змінюється. З'являється універсально розвинута людина, яка живе в єдності та гармонії з внутрішньою і зовнішньою природою. Досягнення такого гуманістичного ідеалу Маркс пов'язує з ліквідацією приватновласницьких відносин і формуванням відносин нового типу — комуністичних.

Соціальна орієнтація філософських поглядів Маркса дає змогу розширити сферу дії матеріалізму. Матеріалістичний підхід поширюється на ділянку суспільних явищ, що уможливлює розробку теорії матеріалістичного розуміння історії. Суть його в тому, що систему виробничих відносин між людьми слід пояснювати, виходячи з виробництва безпосередніх засобів для життя. На думку Маркса, не ідеї і теорії є причинами історичних змін реальності Відображаючи реальну дійсність, вони можуть бути застосовані лише тоді, коли в цій реальності створяться відповідні умови.

• На основі матеріалістичної концепції історії Маркс створює теорію суспільно-економічної формації. Узагальнюючи історію розвитку людства, Маркс виділяє такі основні суспільно-економічні формації, які утворюють ступені історичного прогресу первіснообщинний лад, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний. Формація охоплює всі сторони суспільного життя в їх органічному взаємозв'язку. В основі кожної формації лежить певний спосіб виробництва. Виробничі відносини, взяті в їх сукупності, утворюють сутність цієї формації; структуру формації складає економічний базис і відповідна йому політико-юридична, ідеологічна надбудова. Сутність теорії суспільно-економічної формації полягає в тому, що вона визнає поступовий, прогресивний характер суспільного розвитку і приводить до висновку про неминучість загибелі капіталізму і торжества комунізму.

• Умовою переходу від однієї формації до іншої є класова боротьба. Маркс визнавав, що нове, привнесене ним, полягає в такому міркуванні. Існування класів пов'язане лише з певними історичними фазами розвитку виробництва; класова боротьба з необхідністю веде до диктатури пролетаріату; сама ця диктатура становить лише перехід до знищення будь-яких класів і до безкласового суспільства. З теорії класів бере початок теорія необхідності соціальної революції, «локомотиву історії».

• Головним фундаментальним принципом філософської системи марксизму стає принцип практики, 3 позицій цього принципу аналізується й оцінюється вся попередня філософія, дається позитивне вирішення багатьох проблем, поставлених німецькою класичною філософією. Первинність практики щодо всього духовного світу дає змогу пояснити найскладніші соціальні процеси і культурні явища. Маркс і Енгельс прагнули підкреслити активну, діяльну, перетворюючу позицію людини в цьому світі. Обґрунтування понять «праця», «виробництво» мало цю мету, але основоположними філософськими принципами це не стало. Завдяки поняттю «практика» виявляються багатоманітні форми взаємодії людей з природою і одного з одним у процесі матеріального і духовного виробництва. Практика — це вияв сукупної діяльності людства щодо перетворення природи, формування соціальних відносин, взаємозв'язку і взаємодії людей між собою. Вона характеризує процес праці в єдності соціально-історичних умов, завжди має суспільний характер, у марксистській філософії виступає як всесвітньо-історичне явище.Визначивши завдання практичного перетворення світу, Маркс вважає носієм цього перетворення пролетаріат.

• У 60-70-ті роки XIX ст. марксизм стає провідним вченням соціалістичного революційно-пролетарського руху. Але на перший план у ньому тепер виступають політична теорія ( «науковий соціалізм») та економічна теорія («політична економія»). Зрозуміла мова економічних категорій забезпечила пріоритет економічного (матеріального) перед духовним. А філософія відступила в тінь політичного та економічного вчення Маркса. Внаслідок подальшого розвитку під впливом практичних, партійно-політичних інтерпретацій, економічного та природничо-«натуралістичного» акцентування, численних примітивізуючих аберацій масової свідомості, здійснених філософськи «стерильними послідовниками», вихідну гуманістичну філософську позицію Маркса було фактично «поховано» під глибоким шаром ідеологічних, політичних, «натуралістичних» деформацій.


2677771657729035.html
2677792278767404.html
    PR.RU™