Міф, релігія, філософія – як етапи сходження людської самосвідомості

Кафедра філософії

Опорний конспект лекції

з курсу «ФІЛОСОФІЯ»

на тему:

ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ

В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА»

Для студентів ІІ курсів усіх факультетів

Полтава-2009

ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ

ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

ПЛАН

1. Філософія як «любов до мудрості»

Джерела філософії.

Філософія як форма суспільної свідомості

Предмет філософії

Міф, релігія, філософія – як етапи сходження людської самосвідомості

1. Філософія як «любов до мудрості»

Філософія – одна з найдавніших сфер духовного життя суспільства. Філософія є однією з важливих і стародавніх форм суспільного світогляду. З плином часу її роль не зменшується, а зростає. термін “філософія” походить з давньогрецької (phileo – люблю, sophia – мудрість), що буквально означає „любов до мудрості”. У давні часи любов розглядалася як підстава світобуття, як загальний зв’язок, взаємодія, взаємне проникнення різних процесів та явищ, внаслідок чого існує світ як ціле. Поєднання життєвого досвіду і знань давали людям змогу діяти безпомилково у різних обставинах, постійно збагачуватись новими відкриттями та знаннями – все це мало назву мудрості, або „софійності”. Мудрість у давні часи розумілась як синтетичне явище людського життя, суть якого полягає у проникненні та дослідженні основних засад світоіснування, в умінні спрямовувати здобуті знання на досягнення певної мети.

Однак це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній мова йде про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та свою власну сутність, піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Саме усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і складає розуміння мудрості.

Термін “філософія” вперше зустрічається у видатного філософа і математика Піфагора, який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дарунок добре думати, добре говорити, добре діяти. Пізніше Платон надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у цьому світі.

Філософія зародилась в VI–V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйнування традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового суспільства, а також внаслідок суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності, визначає і сприймає своє місце і призначення в ньому. У свідомість входять узагальнені уявлення про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд – це система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які визначають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб’єктами світогляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етно-національні чи релігійні громади, класи, суспільство в цілому. Отже, світогляд виступає як своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності.

У структурі світогляду виділяють такі елементи:

· Світорозуміння – пізнавально-інтелектуальний рівень;

· Світовідчуття – емоційно-психологічний рівень;

· Світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності.

Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльну установку людської життєдіяльності.

Різновидами світорозуміння є життєво повсякденний і теоретичний світогляд. Життєво-повсякденний світогляд включає досвід, певні навички, забобони, “пам’ять століть”. Він має стихійний, несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, підданий впливові; емоції перевершують у ньому розум. На відміну від нього теоретичний світогляд – це більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, життєвими позиціями, які визначають діяльність людини. Залежність усіх сторін особистості, з яких складається її соціальна, громадянська і культурна зовнішність, від найважливіших орієнтацій світогляду настільки велика, що заслуговує наукового аналізу, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з

У порівнянні з без особистістю знань світогляд завжди “чийсь”, він відображує позиції деякого суб’єкту, його ставлення до життєвої реальності, яке виявляється у діях і вчинках. Звідси і єдність поглядів людей, які наділені загальними знаннями. У залежності від соціальної структури суспільства, ступеня культурного та існуючого розвитку виділяють античний, середньовічний та інші типи світогляду.

Світогляд – одна із суспільних форм відображення дійсності людиною. Його специфіка полягає в тому, що він відображує дійсність цілісно: як природничо-суспільний світ життя та діяльності людини і водночас крізь призму її суспільних відносин та життєвих інтересів. Світогляд - невід¢ємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є й те, що він, по-перше, - форма суспільної свідомості людини і, по-друге, - спосіб духовно-практичного опанування дійсності.

Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення – до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, яка виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної свідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не “духовно-практичне”, а теоретичне освоєння світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає відповідно як система доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, духовного і матеріального, виробляє загальний цілісний погляд на світ, на місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, цілісне, естетичне та етичне ставлення до світу.

Світогляд же відрізняється від філософії не предметним змістом, а зумовленими ним формою і статусом. Він не тільки виникає на рівні теоретичного знання, але й необхідно породжується всім суспільно-політичним життям людей, їх способом існування і тому являє собою духовно-практичну форму освоєння світу і самопізнання суспільної людини. Через це світогляд не зводиться лише до знання про світ і не функціонує у вигляді знання, хоч і вміщує його. Він виконує функцію самопізнання, тобто є духовним інструментом суб’єкта в його практичному самовизначенні в суспільній та природній дійсності. Тому в історії суспільства виникають систематизовані, але нефілософські типи світогляду, такі, як міфологія та релігія.

Джерела філософії.

Першою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи.

Філософія формувалася на основі релігії, міфів, первинних вірувань людини. Вперше слово “філософія” зустрічається у Піфагора, який вважав, що філософія призначена для розвитку пам’яті, мови людини, її діяльності. Пізніше Платон визначив філософію так – це наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у ньому.

Філософія має довгу історію свого розвитку, снує на терені Європи близько трьох тисячоліть. Тому при визначенні її предмета та головних проблем здається, що вони давно вже повністю вивченні і не може бути ніяких підстав для з’ясування їх науковості та місця філософії в системі духовної культури людства. Проте майже кожне нове покоління людства робити спроби по-своєму зрозуміти сутність феномена філософії. Це відбувається насамперед через те, що в історії розвитку наукового знання і філософії в давно вирішених питаннях, на перший погляд, в якісно нові історичні періоди ми не задоволені їх першопочатковим результатом, тому виникає необхідність у постійному їх з’ясуванні.

Зародження філософії припадає на VI–V ст. до н.е. в Індії, Китаї, Греції. З початку свого існування значення філософії було незначне, вона не відрізнялася від природничих наук, які були в її основі. Але поступово, з розвитком суспільства розвивалась і філософія, вона відокремилась в окрему науку, завданням якої було знайти відповіді на питання, які стосувалися життя людини, її діяльності.

Виникнувши на основі релігії та міфології філософія багато в чому була подібна до них. Вона увібрала у себе їх структуру, спосіб мислення (особливо на початковому етапі свого розвитку). Невіддільність природного та суспільного в предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах життя людини, як мова, жест, ритуально-обрядова дія, забезпечували формування світосприймання, світопереживання та світорозуміння людини. Релігія ж являла собою комплексне явище, яке включало різні ідеї, погляди, уявлення про надприродне.

Філософія відрізнялась від міфологічних і релігійних форм світогляду тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів. Розвиток філософії не означає, що будь-яка філософська система є об’єктивно істинною і позбавленою міфологічної або релігійної свідомості.


2675229463745828.html
2675262183524664.html
    PR.RU™